Як ми народжували нашу доньку (Сизрань, пологовий будинок №1)

13

Зміст:

  • Хроніка подій

Протягом всієї своєї вагітності, так і зараз, коли доньці уже 1,7 року, тема вагітності і пологів зачіпає за живе, вже не знаю, чому, але варто прочитати або почути що-небудь про це, відразу напад якийсь сентиментальності починається. Розповіді про пологи я буквально заглатывала, коли ходила вагітною, і зараз теж читаю, але, звичайно, менше, ніж тоді, доча адже уваги потребує…

Так от, минуло півтора року з того моменту, як народилася наша Светулька і я вирішила розповісти, як все було.

Літо 2001 року починався, як завжди: ми з чоловіком працювали, по вихідних відпочивали з друзями, нічого особливого не відбувалося. Потім у мене на роботі почалася просто якась дика запарка, мені довелося працювати на дві посади: за себе, та ще і за касира, яка пішла у відпустку, а там — матеріальна відповідальність, коротше, одні нерви і ні хвилини перепочинку. І ось на фоні усього цього я якось спокійно про себе відзначаю, що у мене затримка 7 днів. Потім 14. Ха-ха! Дівчата на роботі вітають. Мені якось не віриться, та й не нудить зовсім…. Дивно все це. Ми, загалом-то, з Олегом дитини хотіли, але думали про це, як про щось далеке. В те літо якраз була наша перша річниця весілля. І ось, не встигла я подумати, що мене зовсім не нудить і це якось дивно, як почалося зі мною таке…. Коротше досі я згадую свій токсикоз, як «страшне літо 2001». Дика втома, не сидіти, не ходити не можу… на роботі кошмар… в банк їздити ще потрібно…. а мене нудить просто постійно і без перерви (інші розповідали, що ну з ранку в туалеті хвилин 20 рве, потім нормально, а в мене фіг! — за всю вагітність ні разу не вирвало, але нудило весь день, не перестаючи). Ще голова крутилася моторошно, наприклад якщо мені потрібно було повернути голову, то я робила це дуже повільно, в іншому випадку можна було просто впасти зі стільця і навіть якщо головою я крутила повільно, ще з пів хвилини після цього навколо мене все крутилося. Ще була страшенна слабкість, втома неймовірна та страшна головний біль цілодобово. Після роботи, прийшовши додому і роздягнувшись з останніх сил, я просто падала на диван з одним бажанням — тихо померти:))! А чоловік у цей час наворачивал навколо мене кола з салатиками, то з картоплею, то ще з якою гидотою). Все це ускладнювалося неймовірною спекою і духотою. Я нічого не могла, пила трохи соку і все.

На роботі мене не впізнавали. Завжди така вся з себе стильна-доглянута, я перетворилася в щось, з тьмяними волоссям, зеленим, ненакрашенным особою, в шльопанцях, т. к. на улюблені туфлі на підборах я просто не могла дивитися і в одних і тих же штанях-капрі і кофтині, в цьому прикиді я ходила, напевно, місяць. Найсмішніше, що мій токсикоз поширився не тільки на їжу і запахи, а так само на кольори, людей та одяг. Останнє і послужило тому, що я ходила на роботу в одному і тому ж вбранні цілий місяць. Прямо перед початком мого страдального положення ми з чоловіком накупили купу нових класних шмоток, а буквально через 2 дні у мене почався токсикоз і я чомусь на цю всю новокупленную одяг просто дивитись не могла без нудоти 🙁

Потім я пішла у відпустку, і весь місяць лежали на дивані і вмирала від спеки. Але це все одно краще, ніж ходити на роботу. Читала я чомусь тоді Солженіцина «Раковий корпус». Такий ось був у мене дивний смак. Потім мене начебто відпустило, але нудота періодично поверталася до кінця серпня.

На облік в ЖК я встала на термін 25 тижнів. Вилаяли, звичайно, але саме мерзенне це гемоглобін! Це слово у мене просто викликало паніку всю вагітність. Коли я встала на облік, він у мене був 62!!! (я не впісялася) — мені сказали, що з таким взагалі не живуть. І почали мене класти в лікарню. Я пручалася, у мене на роботі був звіт + податкова перевірка річна, яка лікарня, мені працювати треба! :))))) Коротше, вони з мене взяли розписку, що якщо я помру, їх у моєї смерті не звинувачувати. Я зраділа і втекла звідти з чистою совістю. Правда, глюкози і вітамінів групи В багато всяких мені прописали. В уколах. А у мене на них алергія. Але це там нікого особливо не вставляло.

Ось всю вагітність я ентот гемоглобін намагалася підняти — лопала все, що містило багато заліза, від чорної ікри банками і гранатового соку до консервованої печінки тріски, яку я не те, щоб не люблю…. нііі… Я її ненавижуууу!!!! Навіть запах, фу!!

Який там! Гемоглобін піднявся до 80! З таким, мені сказали, нормальні люди теж не живуть. Я зробила висновок, що мені простіше бути ненормальною і жити з таким. І не жерти більше всяку гидоту. А у мене йшла вже 36 тиждень… декретну, спала до обіду, пила літрами кока-колу (не можна!!!) і лопала корейську моркву (можна!!! гостре!!!) Кайф.

Потім стали у мене лапки набрякати трохи… і в цей час ми пішли в пологовий будинок домовлятися з зав. відділенням, укладати контракт, застовпити палату і т. д. і т. п. як Вона глянула в мою обмінки, як побачила мій гемоглобін… Ну далі, ви уявляєте… ааа… загнешься, рожамшии…!!!! І привела мені приклад: типу, от, у нас тут до тебе одна така народжувала, так у неї був 90, у неї було кровотеча, матка не скорочувалася, дитя тягли щипцями, коротше повний криндец. А ще у мене вона мої ноги набряклі запалила, все! Гестоз! І хотіли мене відправити в лікарню на допологову. Але я на це все як завжди забила…..

Решта 2 тижні балду ганяла, все вже було куплено-приготовлено, вечорами пиво пити ходили, да гуляли.

Ми на рахунок народжувати разом якось і не вирішували… скрізь разом і народжувати разом — само собою зрозуміло. На курси ніякі не ходили, місто у нас в цьому плані відстійний і курсів ніяких немає. Всі черпалось з Інету і пішли народжувати підковані на 100 %.

Але ось настає час Х :)))))

Хроніка подій

7 лютого, 9 ранку відправляю Олега на роботу, а сама відчуваю — щось не те…

Весь день мені все надзвонюють — друзі, родичі — питають, я ще не збираюся або вже збираюся рожааааать?????

Я всім спокійненько так відповідаю, та ні, що ви! А у самої сутички вже чутливі і часті. По телевізору, до речі, йшла передача «Велике прання», на тему «Екстремальні пологи». Збіг. Я лежала на дивані і думала, що може і мені народити де-небудь …. в під’їзді. Так в лікарню не хотілося. Коротше чоловікові я теж не розкололася, коли він дзвонив, і він прийшов з роботи тільки в 10 вечора. За цей час я встигла приготувати йому жрачку на 5 днів, т. к. в пологовий будинок збиралася, випрати, поприбирати і порішати з сусідською дитиною математику — математику вирішували вже в 9 вечора, скриплячи зубами, так як перейми вже були взагалі звірячі (в моєму уявленні, потім звичайно я зрозуміла, що інші загинаються крутіше). Дитина сусідський, звичайно, нічого не помітив. Під час переймів мене чомусь весь час тягнуло в туалет. Просто на унітазі посидіти :)). Ще я висіла на дверях, дуже зручно. Повзала навколішки. Спочатку я намагалася засікати час, але потім кинула це заняття. Коротше приходить Олег і каже: «А чому у тебе, дорогенька, личко якесь ніжно-зелене???» А я йому так скромненько — та я, здається, народжую! Ну він подумав, що я приколююсь, і пішов вечеряти. Поки я його годувала, ще пару раз повисіла на кухонних дверей.

Коли він повечеряв, я йому кажу:
— Ходімо, дорогий, будеш мене голити.
— Гаразд, ти чого, правда, сьогодні народжувати будеш? (просто очманіти, який спокій)
— Буду (рішуче).
— Ну, йдемо (смиренно).

Поголилися, з перервами на сутички, коханий чоловік вже поглядав на мене з підозрою. (Обмовлюся, такі сумніви в його душі, породило те, що народжувати мені термін ставили 21 лютого, а на дворі було лише 7, тобто рівно 38 тижнів).

Олег вирішив лягти спати, я його не відволікала, намагалася зосередитися на відчуттях і вирішити: пора вже викликати «Швидку» чи ще немає. Наша машина, як на зло, зламалася. Десь в районі 11 години вечора перейми були вже просто нестерпні, до того ж хворіла звірячому спина і коли сутичка закінчувалася, спина не проходила, і все це мені здавалося однієї нескінченної сутичкою. Я насилу знаходила собі місце. Потім в 11-30, черговий страшний вибух болю, сідаю на ліжко і відчуваю — мокро. Думала води. Вмикаю світло, — ні, кров зі слизом. Пробка відходить. Тепер вже, напевно, точно пора. Розштовхала чоловіка. Подзвонила в швидку «03». Відфутболили на інший номер. Телефонуй за нього — на третій. Потрапила. Виїжджаємо. Чекайте. Хапаємо пакети, приготовані тиждень тому, одягаємося. 12-00. Дзвінок у двері. Дивно як швидко. За півгодини «Швидка» приїхала! Дві величезних тітоньки в зелених халатах поверх тілогрійок мене допитали, записали усі дані і ми поїхали. Дуже дивувалися, коли я так жваво з 4 поверху по сходах пострибала вниз.

Приїхали в пологовий будинок. Нас зустріла молода дівчина-медсестра. Видала мені сорочку, а чоловіка відправила знову додому, тому що ми для нього взяли лише тапки (так сказали в ЖК), а виявляється треба ще спортивний костюм. І ще йому сказали принести мені мінералки і ще чого-небудь поїсти.

Було вже пів на першу ночі, до мене ще оформляли дівчинку, теж Оксану. Потім вона пішла, і зайнялися мною. Знову все напитали. Записали. Медсестра мені засандалила клізму. До речі дуже ніжно. Якщо таке слово можна застосувати до цієї процедури. Поки оформлялися, в родблок наш потрапила я лише у другій годині ночі.

Зустріла мене лікар і акушерка.

Поклали на ліжко. Я кажу:
— Я знаю, ви мені щас будете розкриття дивитися. (У розповідях про пологи, я читала, що ця процедура дуже болюча)
Акушерка:
— Так, зараз подивимося
— Я буду кричати.
— Не варто….
— Коли у тебе перейми почалися, Оксаночка?
— В 9 ранку!
— Ні, люба, ти б вже давно до нас прибігла
— Тоді не знаю….

Ну залізли, розкриття дивитися, а мені зовсім не боляче, ну трохи неприємно.

Акушерка каже лікареві:
— Адже і правда — повне розкриття. Проколює плодовий і — на стіл!

Як мене це порадувало! Я вже так втомилася терпіти біль!

Коротше проткнули міхур, підставили судно…… Водичка така тепленька полилася. Я акушерку питаю:
— Ну як там, не зелена?
— Все нормально, а ти що, медик?
— Ні, бухгалтер!

Весь персонал заходився від сміху. Залишили мене одну потуг чекати. Прийшов Олег, вже переодягнений і смішний шапочці на голові. Тут у мене було ще кілька просто божевільних по силі переймів. Думала, я спинку відірву від ліжка). Потім мене погнали на стіл, наділи на мене бахіли, обмазали всю йодом…. Потім, мені здавалося, була ціла вічність. Важка фізична робота. Не біль, а саме робота.

Дівиця була велика і її голова ніяк не хотіла вилазити. Був момент, коли мені здалося, що у мене вже сил немає, все… вже здавалося що я забула російську мову і не розумію, чого мені там взагалі говорять, а тут мені Олег кричить у саме вухо давай, там вже голова! Руки і волосся стирчать! ну я і дала… Відчуття було в піхву таке, ніби там гумовий м’ячик або повітряна кулька, коли по кульці потерти рукою, виникає такий характерний скрип, от мені здавалося, що у мене там так все скрипить від натягу. Я вже сама попросила, що б мене різонули. Почула, як акушерка питала лікаря: «Эпизио?» і лікар відповіла: «Звичайно». Я відчула тільки, як тепла кров хлинула, і полегшення відразу. І всі забігали, заметушилися, засунули мені під спину якийсь валик, і акушерка мені закричала: «Не тужся! Не тужся! Дихай собачкою!» Щось довге вислизнуло з мене і зафыркало. Моя доча!

Нам її показали, таку червону всю змащення! У мене істерика, мандраж, я — рев! Моя донечка, моя Світланка! Нас всі вітають…. Класно.

Мадам рвалася на волю руками вперед! Спочатку вийшла ліва ручка, а потім одночасно голова з притиснутою до неї правою ручкою, потім все у неї лікарі шукали перелом ключиці, але немає…

Отже. 8.02.2002 р. 2 години 10 хвилин. 3640 кг. 54 см, голова 35 см, 8/9 по Апгар.

Свєтку плюхнули на живіт, сунули їй груди і вона трохи почавкала. Потім мені наркоз вкололи, шили, а Олег дивився, як її там міряли, зважували, мили, сповили і віддали йому. Він був дуже щасливий. До речі, там все так добре ставилися до нас, а до цього нас всі лякали ставленням персоналу. А пологовий будинок у нас один і вибирати нема з чого. У нас все було суперськи, а може тому, що партнерські пологи.

Це у нас рідкість, хоча зараз вже частіше. Потім я валялася як овоч на грядці, а вони сиділи поруч. А потім ми зі Свєткою поїхали в нашу палату, а Олег додому.

То що народжували разом, звичайно, дуже здорово, хоч на переймах я і одна була, але вони у мене були, звичайно, не такі сильні, як у тих хто з переймами вже в пологовому будинку, там же всім окситоцин колють, стимулюють, що б швидше народили (це моє власне спостереження, я лежала в платній палаті, яка перебувала на одному поверху з родблоком та передпологовій і все це могла спостерігати) і всі народжують за 8 годин, але біль, це і самі лікарі говорять, що в 2 рази сильніше, ніж без стимуляції. Так що я рада, що я народжувала 17 годин, але сама! Звичайно, є випадки, коли без стимуляції не обійтися, але краще самій… ІМХО…

Желтушку у нас підозрювали, так як смаглява дівчина народилася… не підтвердилося.

Виписалися на 5 день. Гемоглобін підскочив аж до 92! А до цього мені сказали, що він у мене 70 і поки мені його не піднімуть, не випишуть — сам підскочив, від страху, напевно.

Наша мадам народилася на терміні 38 тижнів рівно, тобто на 2 тижні раніше, ніж треба, але я відразу чомусь була впевнена, що вона саме в 38 народиться. Народилася смаглява і чорненька, а глАзы блакитні. Схожа вона на татка, а щас і волосся у неї посвітлішали і кучеряве-кучеряве стали :)), так взагалі — мене наче і поруч не було. Тільки колір очей мій, у Олега вони каре-зелені, а у нас з нею сіро-блакитні. Вооот…

За перший місяць набрали 1500 і 3 див. Ось як я довго написала. Хоч все і було півтора роки тому, а емоції досі прут.

Взагалі вся моя вагітність і самі пологи — найщасливіші моменти мого життя. Бажаю всім народити, так само, як і я. Тепер ось сидить моє чудо на підлозі верещить, аж вуха закладає і сміється сама над собою!

Оксана, [email protected]

Особистий досвід