Зустріч

39

Для початку скажу, з яким «букетом» нездоровостей я підійшла до весілля:

  • Компресійний перелом трьох хребців поперекового відділу (нерви не зачеплені) — збила машина.
  • Пара невеликих переломів рук, ніг.
  • Сколіоз, зір -3.

Ну, загалом-то, і все. Хоча кому-небудь і це може здатися не такими вже й маленькими проблемами і серйозною перешкодою для вагітності. Однак у мене не було ні найменших сумнівів — вже дуже хотілося дитини від коханої людини.

І дійсно, з Божою допомогою вагітність протікала чудово, не рахуючи легкого токсикозу і деяких болей в спині (підвищеної привередливости щодо вибору спального місця) на сьомому-восьмому місяці. Але хто з цим не стикався? Хоча зараз я все ж вважаю недоліком те, що практично не займалася спортом (у вигляді зарядки) і не ходила в басейн. Так що ніяких додаткових процедур і відвідувань лікарів (у зв’язку з проблемами зі спиною) в ході вагітності не було. Але найважливіше питання і тревожащая невизначеність залишалися — де народжувати, як народжувати і з ким? При цьому дуже хотілося обійтися без стимулювання, знеболювання і, тим більше, кесаревого. Але ніхто — ні травматологи, ні акушери-гінекологи — не могли з впевненістю сказати, як буде вести себе спина в ході пологів. Таким чином, обміркувавши варіанти пологів і пологових будинків, я зупинилася на тому, що умови післяпологових палат (я не беру варіант з одним душем на поверх — це вже точно не обговорювалося) не особливо важливі (в будь-якому випадку скоріше додому хочеться). Набагато більш важливо (особливо в моєму випадку), щоб був знайомий лікар, ще до пологів представляє характер моєї травми.

Отже, ми зупинилися на 4 пологовому будинку (благо живемо відносно недалеко), де після хитрих пошуків знайшли чудового лікаря — від дорогих післяпологових палат, послуг за контрактом, я відмовилася, оскільки де б не лежати, а додому все одно хочеться, та й мати сусідку по палаті зовсім не погано (і поговорити можна, і доглянути за дитиною поки ти в душі є кому). Про те, чи бути разом з малюком в палаті («спільне перебування») теж питання не стояло — якщо пологи пройдуть нормально, то, звичайно, відразу разом.

За п’ять днів до передбачуваної дати пологів (термін по УЗД) мене все-таки вмовили лягти на збереження. Це, звичайно, не саме приємне проведення часу, але при наявності гарної книжки дуже навіть нічого. Зате з гарантією потрапиш в потрібний пологовий будинок, що важливо, якщо в окрузі багато пологового будинку закриті на мийку.

Напередодні дати, визначеної за УЗД, «воно» нарешті почалося! Ніяких особливо помітних «провісників» і незвичайних змін в останні перед пологами дні (крім, хіба що, підвищеної легкості, бажання якщо не літати, то ходити підстрибом і нестримного цікавості) я не помітила, хоча, може бути, просто «проспала».

У сам день пологів (6 липня 2001 року) з ранку у мене став відчуватися» низ живота (не те щоб боліло або потягивало — просто він став відчуватися). Після огляду (трохи раніше 11 ранку) доктор сказала, що шанси народитися в цей же день у нас є — потрібно тільки активно погуляти. Я подзвонила чоловікові, і ми по-чесному відгуляли годину. За цей час почалися більш-менш регулярні (хвилин через 5), але практично безболісні сутички. А може, це мені тільки так здавалося — адже я знала, що це ще «квіточки» і найцікавіше ще попереду. Повернувшись в корпус і чекаючи огляду лікаря, у мене відійшли води, і після цього процес став розвиватися стрімкіше — я вже не могла з легкістю «прохаживать» перейми, не звертаючи на них уваги. В наступний час зі мною не відбувалося нічого відмінного від інших — клізма, гоління, перейми, збори і все наростаюче цікавість і бажання зустрітися. Лише під час зборів на переймах ніякі прийоми типу «покрутити стегнами, спершись на лікті на спинку ліжка» та ін. не допомагали, спина нила, хотілося тільки лежати. І ось я вже в родовому блоці. Стояти не стоїться зовсім — тільки лежу. У мене завжди було тверде бажання обійтися без писку і знеболення. Попискувати я почала практично відразу, а то якось надто тихо й самотньо. 🙂 Трохи пізніше я стала розуміти людей, що погоджуються на знеболення, і була близька до того, щоб про це поговорити зі своїм лікарем (правда, вона затримувалася). Якщо «так » добре» вже через 4 години після початку перейм, то що ж буде далі (адже на пологи тривалістю менше 10-12 годин настрою не було ніякого, оскільки я й сама народилася не надто жваво).

Ось на цих думках я і відчула бажання тужитися. Час від часу не легше: адже надії що розкриття повне через такий відносно невеликий проміжок часу у мене особливої не було. Але виявилося, що все нормально і масику пора з’являтися на світ. З лікарем ми ще заздалегідь домовилися на вертикальні пологи (через травмованого хребта). Але обговорити як це заздалегідь толком так і не встигли — так поспішав мій масік вибратися назовні. Тут виявилося, що я не можу сидіти на корточках на повній ступні (а саме це в даному випадку розумілося як вертикальні пологи) — це на потугах. Та й страшно — вже занадто близько до підлоги. Потім ми ще трохи щось пообсуждали.

У підсумку я народжувала, стоячи на колінах на ліжку і дивлячись у віконце в сусідній бокс :))). Через настільки оригінальної пози дитини мені не поклали на живіт, а дали в руки — такого маленького, спритного чоловічка (2900, 51 см). І тут мене чекав ще один сюрприз — я була готова до того, що новонароджені дітки часто червоненькі, зморщені. А у мене в руках виявилася «порцелянова лялечка» з уважним і пильним поглядом. Ось так 6 липня (саме в цей день, 4 роки тому її тато освідчився мені в коханні) в 16:10 ми і зустрілися з Ксантиком! (і з 20-ї години вечора вже не розлучалися). Під час огляду на предмет розривів і дуже невеликий штопання мені страшенно хотілося встати і пройтися. Єдиним неприємним відчуттям на той момент були голочки в «отсиженной» нозі. І ще зазначу, що чим довше перед і під час пологів зберігаєш позитивний психологічний настрій, спокій, гарний настрій, не паникуешь — тим краще і безболісніше все відбувається. І це насправді так!

Мене перевели на деякий час у сусідній родблок (через переповненість пологового будинку вільних місць у палатах не було), де через деякий час вже дозволили походити. Звичайно, перше, що я зробила, це поміряла талію уривком знайденого тут же сантиметри — 70 см і відчуття порожнечі в животі, з-за якого при ходьбі якось дивно заносило. Приблизно в районі 8 годин вечора мене проводили в приймальне відділення побачитися з чоловіком приїхали і новоспеченими бабусями. Мої поїздки в ліфті, дивний вигляд, і головне нишпорення по лікарні через 5-6 годин після відправлення в родблок невимовно здивували тітку-лифтершу. Найбільш неприємним відчуттям (не знаю, правда, наскільки воно пов’язане з травмою хребта) були больові відчуття в районі куприка і, як наслідок, дуже своєрідна хода. У післяпологовій палаті (а першу ніч в холі) — після 20 години вечора 06 липня — я була вже постійно з Ксюхом (до речі, дочка дізналася, що її звуть Ксенія вже в перші хвилини після появи на світ!). І це так приємно… Тільки невимовно хочеться додому, до коханої людини, тільки що став татом. У наступні дні спина почала давати про себе знати — ще в пологовому будинку, на третій день, Ксеньку стало важко піднімати — так що присутність вдома в перший місяць моєї мами було дуже до речі! І ще — зовсім неможливим виявилося носіння мало-мальськи щільно сидять на талії джинсів і спідниць — відразу грунтовно боліла спина. Хоча частіше вона не стільки боліла, скільки хотілося все кинути з рук і полежати на підлозі. Але мені пощастило — Ксенька в перші місяці була спокійною дівчинкою, не вимагала постійного перебування на ручках. Та й вдома дуже часто був хто-небудь з родичів або моїх подружок (я з них перша мама і «пограти в ляльки» було цікаво всім).

Таким чином, під час вагітності і пологів ніяких суттєвих проблем із-за травми хребта я не відчувала. Але ось потім, перебування бабусь і тата вдома істотно полегшило життя. Про болі в спині я практично забула до початку Ксенькиного «періоду прямоходіння». Ходити з маленькою дитиною за обидві ручки в злегка нахиленому стані виявилося для мене практично неможливим і викликало помітні больові відчуття. Подивимося, як буде далі.

Наступного разу я влаштувала близьким веселе життя через за_меня_переживаний взимку. Коли Ксеньке було 6 місяців, я потрапила в лікарню з апендицитом з перитонітом, але це вже інша історія. Зазначу лише той факт, що і до, і після цього («лікарняний» період ми, звичайно, їли суміш) Ксенька була «чистим» немовлям, пробовавшим тільки пюре з кабачків.

Стомчик, [email protected]

Особистий досвід